Ярмарковий рух в Україні має багатовікову історію. Уже в 40-х роках XIX ст. тут діяло 12 тисяч ярмарків, в тому числі 178 великих і середніх. Сорочинський не був ні найбільшим з них, ні найвідомішим. Село Великі Сорочинці Миргородського району, напевно, й залишилося б, як і багато інших сіл Полтавщини, маловідомим, якби його не прославив на віки видатний письменник — Микола Васильович Гоголь. Саме тут, у будиночку, який на початку XIX ст. належав відомому тоді на Миргородщині лікареві М.Я. Трохимовському, і народився майбутній митець. Про це нагадують експонати Великосорочинського літературно-меморіального музею М.В. Гоголя, який веде свій початок з 1929 року, та пам'ятник письменникові перед фасадом приміщення музею.

У часи М.В. Гоголя поселення мало статус містечка. У давнину воно ще називалось Краснопіль, а з 20-х років Х V ІІ ст. вже відомо під назвою Сорочинці. 1646 року цей населений пункт, як і чимало інших, захопив зі своїм численним військом окатоличений український магнат Ієремія Вишневецький, якому до 1646 року, до початку Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького, належала майже вся територія Полтавщини. З введенням Б. Хмельницьким на визволеній від польських магнатів і шляхти території нового полкового адміністративно-територіального і військового устрою, Сорочинці стають сотенним містечком Миргородського полку. Тут з'являються маєтності козацької старшини. Володіння в Сорочинцях і в сусідньому Хомутці мав хомутецький сотник, пізніше миргородський полковник Павло Апостол, який 1659 року був і наказним гетьманом. Він скуповував у Миргородському полку землі. А 1689 року син Павла — миргородський полковник Данило Апостол отримує від гетьмана Івана Мазепи універсал на володіння в Сорочинцях та Хомутці. Після смерті Петра I, а потім і його дружини — Імператриці Катерини I (весною 1727 року) імператором Російської імперії став малолітній онук Петра І — Петро ІІ, але фактично правив Росією князь Олександр Меншиков. Тоді в Україні виникла можливість для повернення козацького самоврядування, виборів нового гетьмана, яким став Данило Апостол. Дбаючи про Україну, він не забував і про розвиток своїх маєтків. У 1732–1734 роках у Сорочинцях, на замовлення гетьмана, споруджується красива мурована Спасо-Преображенська церква у стилі бароко. Центральна дільниця храму увінчана багатозаломною банею (куполом) на дванадцятигранному світловому барабані. В інтер'єрі панує чудовий семиярусний різьблений іконостас, утворений трьома іконостасами, які містять понад сто ікон. На стіні бабинця — гетьманський герб.

   22 березня 1809 року в цій церкві було зроблено запис до церковної книги: «20 березня (за діючим тоді юліанським календарем, а за новим григоріанським календарем дата народження М.В. Гоголя — 1 квітня) у поміщика Василя Яновського народився син Микола і хрещений 22 березня».

   У своєму першому творі з циклу повістей «Вечори на хуторі біля Диканьки» (1831–1832 рр.), які принесли М.В. Гоголю велику популярність, письменник широко проявив і велику любов до України, і глибоке знання скарбів української народної творчості та своєрідність побуту свого народу. В повісті «Сорочинський ярмарок», що є складовою частиною «Вечорів на хуторі біля Диканьки», Микола Васильович відтворив поезію народного життя, реалістично відобразив різних представників українського народу, майстерно поєднавши все це з великим гумором.

   Ось М.В. Гоголь описує, як люди з усіх кінців їдуть на ярмарок десь на початку ХІХ ст.: «Такою розкішшю блищав один із днів спекотного серпня тисяча вісімсот… Так, літ тридцять буде назад тому, коли дорога, верст за десять до містечка Сорочинців кипіла народом, який поспішав з усіх навколишніх і далеких хуторів на ярмарок. З ранку ще тягнулися незмінною низкою чумаки з сіллю і рибою. Гори горщиків, закутаних у сіно, повільно рухалися, здається, нудьгуючи своїм ув'язненням і темрявою, місцями тільки якась розписана яскраво миска або макітра хвалькувато висловлювалася із високо накопиченого на возі тину і привертала розчулені погляди поклонників розкоші. Багато перехожих поглядали із заздрістю на гончара, який повільними кроками йшов за своїм товаром, турботливо обкутуючи глиняних своїх франтів і кокеток ненависним для них сіном.

   Одиноко в стороні тягнувся на стомлених волах віз, навалений мішками, прядивом, полотном і різною домашньою поклажею, за яким брів, у чистій полотняній сорочці і забруднених полотняних шароварах, його господар…».

   Ярмарки продовжували існувати аж до 20-х років ХХ століття. З цього часу вся торгівля в селах перейшла до кооперації та під контроль держави.

   З 1966 року ярмарки починають відроджуватись, і започатковує цю давню традицію Сорочинський ярмарок. На нього з'їжджалось багато представників різних організацій, торгових підприємств та виробників не лише з Полтавщини, але й з багатьох інших областей України, з-за кордону. Багато людей приїздило в Сорочинці щоб придбати різноманітні, дефіцитні на той час товари. Їх не зупиняло навіть те, що ярмарковий майдан являв собою необладнане поле, без будь-яких умов ні для учасників ні для гостей.

   Період перебудови та розпаду Радянського Союзу, перших років незалежності, коли Україна потерпала від суцільного товарного голоду та інфляції, міг стати початком кінця Сорочинського ярмарку. Він проводився вже практично за інерцією, але не викликав ні в кого ентузіазму, ні в організаторів, ні в учасників і був головним болем, і для тих, і для інших. А сам ярмарок, ніби жива істота, терпів і чекав, коли ж, врешті, з'являться люди, яким він буде небайдужий і які захочуть повернути його до життя. І дочекався…

http://www.yarmarok.poltava.ua/ukr/yarmarok/history/