Найвірогідніше назва і поява міста пов'язана з войовничим плем’ям чорних клобуків, яке здавна служило князям Київської Русі. Люди ці були смаглявими, чорноволосими і носили шапки – клобуки. У давньоруських літописах цей народ названо «чернь яси» (тобто «чорні яси»), що означає «люди армії», «вояки». З часом назва змінилася, і тутешнє поселення стало відомим як «Черкаси».
Версія 2.
Російський історик І. Болтін упевнений, що Черкаси засновані в 1284 р. вихідцями зі слобод баскака Ахмата, що збирав данину для Золотої орди. Ахмат пригноблював і простий люд, і бояр, тому на його землі збігалися злодії, аби безкарно грабувати русичів. Врешті князь Олег поскаржився на гнобителя ханові Золотої орди, і той звелів знищити Ахматові слободи. Селяни розселилися уздовж Дніпра. Серед них були й козаки-черкаси, які втекли до Канева, а пізніше заснували містечко Черкаськ.
Версія 3.
Те, що Черкаси засновано до 14 ст., підтверджено записом у Густинському літописі: «літа 1303-го року литовський князь Гедимін завоював Київ, а потім Канів і Черкаси». Сучасні історики дотримуються думки, що Черкаси як повноцінний населений пункт виникли в 1286 р.
Справді «козацьке» місто
Першу цеглину в підмурок Черкас поклали селяни, які осіли в малозаселених на той час регіонах Подніпров’я. Вони звели укріплене поселення на кручах і були ладні загинути в бою, аби лиш не скоротися поневолювачам. Цікаво, що навіть у період перебування українських земель під владою Литви столицею так званого «руського» гетьмана стали Черкаси (а не, скажімо, Київ).
Це свідчить про вже тоді велике економіко-соціальне значення міста. Розростання і розквіт міста пов'язаний, перш за все, із козацтвом. Тому саме постать козака й зображення білого коня – символу волелюбності – зображені на гербі міста.
До 700-річчя Черкас на одному з майданів споруджено пам’ятник, що символізує героїчну та насичену історію «козацького міста».
Боян – це співець-віщун, який воював у походах, а у вільний час був митцем, який оспівував славну минувшину. Чоловік сидить на ведмежій шкурі, що є символом перемоги над ворогом. Хоча він озброєний, у руках тримає «знаряддя» творчості – гусла. З-під ніг Бояна тече струмок – так само, як поступово минає час.
Черкаський замок
У давнину в Черкасах звели дерев'яний укріплений замок. Його зображення не збереглося, але є детальний опис, датований 1552-м роком. Фортеця стояла недалеко від Дніпра, на пагорбі, але багато міських будинків стояли ще вище. Замок був порівняно малим (65 на 36 метрів) і мав овальну форму.
Під час облоги все населення збігалося сюди. Над мурами височіли 4 вежі, а в центрі стояв будинок старости, церква, казарми, стайні та погріб із запасом пороху. Трохи більший замок збудували поруч, на місці нинішнього Пагорба Слави.
Він розташовувався справді високо і був у півтора рази більший за попередника (90 на 55 метрів). На вежах твердині чатувала сторожа, попереджаючи людей про небезпеку.
Місто в ті часи було обгороджене частоколом із дубових колод, а кожен будинок являв собою міні-фортецю. Жителі будували міцні помешкання з амбразурами для стрільби з гармат і рушниць. Дивовижно, та Черкаси мали в десятки разів більшу площу, ніж зараз, і простягалися на територію нині окремих населених пунктів. «Передмістями» Черкас, куди ремісники й мисливці щодня вирушали на роботу, були Кременчук, Мошни, Лебедин, Домонтов тощо.
Войовничий норов
Місто славилося волелюбною вдачею, адже більшість жителів були козаками. Так, на початку 17 ст. у місті було 120 міщанських дворів, а козацьких – понад тисячу. В яких тільки війнах і повстаннях не брали участі черкащани! Ще не встигли укріпитися, збудувати замок, як у 1532 р. напав кримський хан Сеадет-Гірей, привізши з собою 50 гармат. Протягом 13 днів жителі відбивали атаки загарбника.
Через 4 роки черкасці повстали проти литовської влади, яка в особі староста Тишкевича грабувала люд, забороняла промисли і торгівлю. Населення міста охоче підтримало повстання Косинського (1591 – 1593 рр.) та Павлюка (1637 р.). На жаль, шляхетська Польща жорстоко помстилася: війська спалили і місто, і замок.
Утім, черкасці отримали право на реванш під час національно-визвольної війни Богдана Хмельницького. Черкаський полковник Максим Кривоніс був авторитетним керівником і майстерним бійцем у його війську. Саме в цей історичний період усіх козаків почали називати «черкасами».
Наприкінці козацької доби (1768 р.) черкасці брали участь у повстанні «Коліївщина» (назва походить від слова «кіл», «кілок», – ними були озброєні селяни). В місті діяв загін на чолі з Семеном Неживим.
Таємниця прямокутних кварталів
Поруч із замком був майдан, де регулярно проводили ярмарки. Вулиці були ґрунтові, а тини обгороджували двори найрізноманітнішої форми. Над одноповерховою забудовою височіли дерев'яні церкви (в середині 17 ст. їх було три).
Оскільки увагу приділяли обороні міста, кам’яні споруди в Черкасах довгий час не з’являлися. 1815-й – рік, що вплинув на архітектуру Черкас: російський архітектор В. Гесте розробив генеральний план міста. Про це нині нагадує меморіальна дошка на будівлі міськвиконкому.
Черкаси було поділено на рівні, прямокутні квартали. Кожен із них містив 14 ділянок (дворів). Уздовж більшої сторони розміщувалося п'ять будинків, а вздовж коротшої – три. За планом, уся територія міста складалася з 952 таких ділянок.
Головна вулиця міста – бульвар Шевченка – раніше була коротшою та тричі змінювала назву. Була і Старочигиринською, адже вела до Чигирина, і Олександрійською (на честь царя Олександра ІІ).
У стилі модерн
На початку минулого століття будинки були дерев’яними, інколи обкладені рельєфною лицювальною цеглою. Декорували будинки здебільшого жителі центру, де нині розташовано Соборний майдан.
Тут же працювали банки, контори, адміністративні заклади. На замовлення черкасців митці зводили нові споруди в популярному тоді модерному стилі.
Найбільш цікава будівля – колишній будинок Щербини, що нині слугує Палацом одружень.
Будівництво чоловік завершив у 1911 р. Це споруда з цегли, асиметричної побудови, двоповерхова. Зачаровує візерунками фасад, звернений до вулиці Хрещатик, що, до речі, колись була головною в Черкасах. Витончені напівколони, високі вікна, арка над входом й інші елементи декору нагадують оздоблення античних храмів. В інтер’єрі збереглися три приміщення з первісною ліпниною і сходи на другий поверх. У гранчастій кімнаті стеля прикрашена арабескою та фризом в арабському стилі.
Час був поблажливим до ще однієї будівлі – помешкання грабаря Майбороди, де понад 70 років «мешкає» міська санепідемстанція. Добре заробивши на будівництві залізниць та володіючи цегельним заводом, Майборода замовив розкішний проект. Маєток закладено в 1906 р. Цей одноповерховий будинок має три великі та сім менших кімнат. За вимогами класицистичного стилю він прикрашений колонами і пілястрами; вікна прямокутні, широкі.
Від містечка до обласного центру
Промисловість «завітала» до Черкас у другій половині 19 ст.: засновано рафінадний завод, цукроварню, цегельню, лісопилку, тютюнову фабрику. До кінця століття налічувалося три десятки фабрик і заводів.
Пізніше збудовано залізничний міст через Дніпро – «праматір» нинішньої дамби через Кременчуцьке водосховище. У центрі «виросли» чотириповерхові будинки. Черкаси стали районним центром.
1930-й – рік відкриття педагогічного інституту, що «виріс» до національного університету імені Богдана Хмельницького. Поступово виокремився курортний мікрорайон міста Соснівка, розташований посеред запашного соснового бору. Минуло ще десятиліття – і місто вже мало стадіон, драмтеатр, два кінотеатри, краєзнавчий музей… А в 1954 р. Черкаси стали обласним центром.
Одна з найпомітніших нових споруд – бронзовий ансамбль, що увічнює образ Богдана Хмельницького. В центрі маятника – 5-ти метрова скульптура гетьмана, з обох боків – композиції, які символізують перемогу козаків на морі та на суходолі. Обабіч постаменту простягається стела, у яку вмонтовано 8 плит із назвами міст, під мурами яких перемагав полководець.
